Конопля Ganja Кинель

Закладки нашли своего клиента!

Рофлите, ребята, но я вчера купил самые ширные здоровенные шишки марихуаны у своего долбанутого дилера. Ну, вы меня знаете, я просто шизик на закладках и всегда настроен на релакс. И тут такая возможность - нельзя же было прозевать!

На сей раз приключение началось у меня на работе в Макдональдсе. Стою я значит за кассой, люди наедаются под быстрые гамбургеры и хрустящие картофанчики, а я думаю о том, как бы не заснуть прямо во время сдачи сдачи.

И тут, мой островерхий друг, который обожает апер амфетамин и стремится к дичайшей эйфории, шепчет мне на ухо, что знает дилера, у которого продают шишки марихуаны. Я рофлю, конечно, ведь как-то не ожидал такого от него.

Таким образом, план был разработан.

В самом конце рабочего дня, когда шеф отвернулся, мы решили сняться с ломок и отправиться на наше приключение. С улыбками приветствия и всеми делами ушли оба. У нас были деньги, у нас был апер амфетамин, а теперь у нас еще и шишки марихуаны. Вернее, не у нас, а у моего дилера, но это все мелочи. Мы договорились встретиться в парке и продолжить наши стремительные приключения.

Дилер - сам яркий представитель ширной наркоманской племени.

Встречаемся с ним в парке, и он выглядит как настоящий шило. Джинсы размера "XXXL" свисают с него, глаза красные, а речь кошмарная - словно язык закручен в туман непонятных препаратов. Он достает эти прекрасные шишки марихуаны и чувствуется, что они настоящие. Руки потом все внутри воняют этим запахом, прямо как в Макдональдсе, когда там приготавливают смачные котлеты. Хех, прикольно, что прям с дилером я больше соприкасаюсь, чем с настоящими продуктами в ресторане.

Настало время действовать!

Мы отходили от нашего гаишничего друга и нашли укромное местечко в густом кустарнике. Зажигаем горяченький джоинт и начинаем наслаждаться. Конечно, это не те широкие машины, которые я обычно вижу в своих наркотических галлюцинациях, но это что-то новое, что-то непонятное. И это прикольно, ребята!

Мы рофлим, смеемся, рассказываем друг другу анекдоты, как параноики в трусах

Вдруг меня осенило. Я, конечно, всегда был таким стремящимся, но сегодня я особенно чувствую себя реально большим шилом, видимо, это влияние этого марихуанового дождя, который мы вынюхали. И я начал стремиться к чему-то большому, значимому, потрясающему. Да ну его, эту работу в Макдональдсе!

Мои друзья, мы рассмеялись до слез!

А я понял, что мне уже не смешно. Мне страшно. Во мне закипело нечто новое, нечто стремительное и яростное. Я понял, что надо двигаться вперед, иначе ориентиры потеряются и эта дерьмовая карусель затянет меня в свои спирали. Мне нужно было хорошо подумать. Подумать о своей мечте, о том, кем я хочу быть и что я делаю в этом гребаном Макдональдсе!

Мечты сбываются, ребята!

Никакой работы в Маке больше не будет, никакого закручивания шилом и всех этих ломок! Моя мечта - стать знаменитым комиком, чтобы люди рофлили до колик! Я буду зарабатывать миллионы долларов на своих шутках и буду веселить людей по всему миру!

Шило больше не будет шифроваться среди гамбургеров и картофанчиков. Его место - на сцене, где он будет чувствовать адrenaline от реакции публики

Так что, ребята, не надо закидываться шилами, апером амфетамином и другим дерьмом. Надо стремиться к чему-то большему! И если что, я всегда здесь, чтобы вас в этом поддержать!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...